Школа майбутнього першокласника

Дошкільний навчальний заклад № 19 "Сонечко"(завідувач Громило М.О.)  та Білозерська ЗОШ  I-III ступенів № 18 м. Добропілля (директор Пальчиков А.О.) 

 в рамках роботи освітнього округу з наступності дошкільного закладу та школи розпочали зустрічі в Школі майбутнього першокласника. За спеціальною програмою адаптації дошкільнят до навчання в школі працюють вчителі початкових класів Гарбуз Л.М. та Зіняр О.В. і вихователі старших груп Лобас Е.О. та Єфимова Т.В.

 Кожну першу п'ятницю місяця діти дошкільного закладу зустрічають вчителів, разом вони поринають у цікавий шкільний світ. Все це дозволяє не травмуючи психіку малюка, здійснити поступовий перехід від дошкільного життя до навчання в школі.

Майбутні пешокласники та їх батьки! Завітайте до нашого садочка! Ми завжди раді новим друзям!



Школа майбутнього першокласника

Програма адаптації дошкільнят до навчання у школі призначена для створення максимально комфортних умов, що дозволяють майбутнім першокласникам успішно розвиватись у новому педагогічному середовищі шкільної системи освіти.

Програма школи майбутнього першокласника не дублює розділи підготовчого періоду програми початкової школи.

Мета програми

• Цілісний і різнобічний розвиток дитини.
• Формування необхідних навичок навчальної діяльності, відповідних віковим можливостям і вимогам сучасної української школи.
• Розкриття творчих здібностей.
• Розвиток пізнавальних інтересів дитини та бажання вчитись.

Завдання програми

• Швидка та безболісна адаптація дитини до умов шкільного навчання.
• Формування в дітей стійкого та впевненого бажання вчитись.
• Перехід дитини від ігрової до навчальної діяльності.
• Розвиток толерантних способів спілкування між дошколятами.
• Виховання організованості дитини в навчальній діяльності.

Програма включає в себе

І. Навчальний розділ:

• навчання грамоті та розвиток зв'язного мовлення;
• математику;
• підготовку руки до письма;
• ознайомлення з навколишнім світом;
• художню працю.

ІІ. Психолого-діагностичний розділ:

• тестування рівня психічного розвитку.

ІІІ. Розділ співпраці з батьками майбутніх першокласників:

• батьківський лекторій.

НАВЧАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

Вивчення грамоти та розвиток мови

Мета й завдання:

• готувати дітей до навчання грамоті;
• розвивати фонематичний слух;
• уміння проводити елементарний аналіз мови;
• давати первісні знання про органи артикуляційного апарату.

1. Мова (усна й писемна) - загальна уява.

2. Речення та слово. Виділення речень зі зв'язної мови, розчленування речення на слова, слова на склади.

3. Склад і наголос. Поділ слова на склади, наголос, визначення кількості складів у слові.

4. Звуки та букви. Уява про звук, розпізнавання при вимовлянні голосних і приголосних.

Математика

Мета й завдання:

• формувати первісні уявлення про число та рахунок;
• просторові й часові уявлення про предмет і фігуру.

1. Порівняння предметів за розміром.

2. Розміщення предметів у просторі.

3. Напрямок руху.

4. Часові уявлення.

5. Порівняння груп предметів.

Підготовка руки до письма

Мета й завдання:

• готувати дітей до навчання грамоті (письму);
• ознайомити з основними правилами письма;
• учити правильно тримати ручку, олівець, сидіти за партою;
• розвивати дрібні м'язи руки.

1. Обведення по контуру.

2. Штрихування.

3. Проведення ліній, півовалів, овалів, петлеподібних елементів.

4. Ознайомлення із зошитом.

Ознайомлення з навколишнім світом

Мета й завдання:

• учити ставити запитання про оточуючий світ і шукати відповіді на них у доступній формі;
• формувати уявлення про об'єкти навколишнього світу, їх різноманітність і властивості;
• формувати позицію учня та підводити до розуміння нових обов'язків.

1. Коло запитань «Що та хто?».

2. Коло запитань «Як, звідки та куди?».

3. Коло запитань «Де та коли?».

4. Коло запитань «Чому та навіщо?».

Цикл таких підготовчих занять сприяє швидкому формуванню в дітей бажання вчитись, віри у власні сили й особисте значення. Це дуже важливо в особистісто зорієнтованому навчанні.

Художня праця

Мета й завдання:

• удосконалювати навички дітей у різних видах праці й образотворчого мистецтва;
• розвивати дрібну моторику руки;
• виховувати творче ставлення до праці.

1. Конструювання з геометричних фігур.

2. Ліплення.

3. Малювання (нетрадиційні методики).

4. Рвана аплікація.

До навчального розділу програми входять ознайомлювальні заняття з інших предметів початкової школи (англійська мова, сходинки до інформатики, музика та хореографія).

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ РОЗДІЛ

Мета й завдання:

• визначення рівня дошкільної зрілості, яка визначає успішність дошкільної адаптації до школи та якісного засвоєння навчальної інформації й навчальної діяльності;
• психологічний супровід дітей старшого дошкільного віку в період їх підготовки до школи.

Дошкільний період, дошкільне дитинство - це важливий період розвитку людини. Тільки зрілий дошкільник готовий до навчання в початковій школі з точки зору соціально-психологічної адаптації й успішності засвоєння вимог чинних навчальних програм. Діагностика дошкільної зрілості здійснюється безпосередньо через діяльність, а саме у грі.

Принципово важливим є:

• сформованість прийомів ігрової діяльності;
• розвинені соціальні емоції та високий рівень морального розвитку (вихованість, культура поведінки, спілкування та інше);
• розвинене уявлення;
• високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мови;
• висока самооцінка.

Дітям пропонується рольова гра, в якій детально розписані діяльність ведучого й послідовність гри, а також карта спостереження. У ході діагностики використовуються такі методики, як:

• бесіда (визначення мовлення);
• визначення рівня домагань, моторики, уваги (зорової та слухової);
• координації рухів, пам'яті (зорової), уваги, мислення, самооцінки.

Критерії підготовленості дитини до школи

1) Загальний фізичний розвиток (зір, слух, моторика, стан нервової системи, загальний стан здоров'я).

2) Інтелектуальна готовність (словниковий запас, світогляд, розвиток пізнавальних процесів).

3) Особиста та соціально-психологічна готовність (внутрішня позиція школяра).

4) Емоційно-вольова готовність (уміння поставити мету й завдання, приймати адеквіатне рішення, подолання перепон).

Рольова гра допомагає шкільному психологу визначити рівень психічного розвитку дошкільника й дати необхідну консультацію та рекомендації батькам і педагогам.

РОЗДІЛ СПІВПРАЦІ З БАТЬКАМИ

Мета й завдання:

• надання допомоги батькам майбутніх першокласників у адаптації дітей до нових умов отримання освіти, організація батьківського лекторія та консультацій з підготовки дітей до школи.

План роботи батьківського лекторію

Січень

1. Чи готова ваша дитина до школи?

2. Традиції й інновації в житті школи.

Лютий

1. Дидактичні ігри в сім'ї як спосіб розвитку пізнавальної діяльності дитини.

2. Практичний тренінг.

Березень

1. Розвиток психічних процесів дітей 5-6-річного віку.

2. Гігієнічні вимоги до максимального навантаження на дитину в початковій школі.

Квітень

1. Розвиток толерантних способів поведінки в майбутніх першокласників.

2. Як підібрати шкільні речі.

Консультації для батьків майбутніх першокласників проходять кожний четвер з 13 до 14-ї години.



Готуємо майбутнього першокласника

·        Повірте у неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

·        Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами, сприймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

·        Не бійтеся „залюбити” своє маля: беріть його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

·        Обираючи спосіб виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

·        Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та безоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

·        Намагайтеся впливати на дитину проханням, це найефективніший спосіб давати їй інструкції. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти за що її покарали. Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

·        Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності; зможете краще зрозуміти одне одного.

·        Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон і обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

Режим майбутнього школяра

Дошкільний вік – це важливий період, коли формується особистість дитини і закладаються основи дитячого здоров’я. Передумовою нормального росту та розвитку дитини є раціональний режим дня, фізичне виховання, харчування, оптимальні умови навколишнього середовища.

         Дотримання правильного режиму сприяє врівноваженому стану дитини, створює сприятливі умови для фізичного та психічного розвитку.

         Сон дитини має бути повноцінний, що в свою чергу сприяє відновленню сил, забезпечує активну бадьорість.

         Прогулянка є надійним засобом укріплення здоров’я та профілактики перевтоми. Перебування на свіжому повітрі гарно впливає на обмін речовин, сприяє підвищенню апетиту, створює загартовуючий ефект.

         Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на процеси росту та розвитку дитячого організму, збільшують біологічний резерв організму дитини.

Які ви батьки?

Перевірте себе, відповівши на питання: „так”, „ні”, „іноді”.

1.     Чи стежите ви за статтями в журналах, радіо або телевізійними програмами на тему виховання? Чи читаєте час від часу книги на цю тему?

2.     Ваша дитина вчинила погано. Чи замислюєтесь Ви над тим, чи не є така поведінка результатом вашого виховання?

3.     Чи одностайні ви з вашим чоловіком (дружиною) у вихованні дітей?

4.     Якщо дитина пропонує вам свою допомогу, чи приймете ви її, навіть якщо при цьому виконання певної справи може затриматися або зовсім зупинитися?

5.     Чи використовуєте ви форму заборони або форму наказу тільки тоді, коли це дійсно необхідно?

6.     Чи вважаєте ви, що послідовність є одним  з основних педагогічних принципів?

7.     Чи усвідомлюєте ви, що навколишнє середовище дитини  істотно впливає на неї?

8.     Чи визнаєте ви, що спорт і фізкультура мають велике значення для гармонійного розвитку дитини?

9.     Чи спроможні ви не наказувати, а просити про що-небудь свою дитину?

10.                 Чи неприємно Вам відмовлятися від спілкування із дитиною фразою на зразок: „Я не маю часу” або „Почекай поки я закінчу роботу”?

Оцінювання результатів

За кожну позитивну відповідь запишіть собі 2 бали, за відповідь „іноді”-1, за негативну – 0.

0 – 6 балів: про справжнє виховання ви маєте досить поверхове уявлення. І хоча говорять, що починати ніколи не пізно, радимо вам не покладати надію на цю приказку, та, не гаючи часу, розпочати працювати над своєю освітою у цій галузі.

7 – 14 балів: ви не робите значних помилок у вихованні, але все таки над собою та своїми результатами вам потрібно замислитись. А розпочати можна з того, що найближчий вихідний повністю присвятіть дитині.

Понад 15 балів: ви повністю виконуєте свої батьківські обов’язки. Але, можливо, вам вдасться ще дещо поліпшити?

Як навчити дитину самостійності

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків  хотів би  в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії  процесу індивідуального розвитку  дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності)  до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба  дитини на  стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих  дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

§  відкладати задоволення,

§  розуміти заборону,

§  відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

§  довіряти  оточуючим.

Після завершення другої стадії  малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в  особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

      розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

      розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

      розвивається  здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

      розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

      розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

      досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після  третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

 У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то  прагнення до близьких стосунків,  то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має  досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде  всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії  співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи  повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса -  здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена  дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить,  чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

 Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси,  можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно.  Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

 Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

Які дії дорослих заважають розвитку  самостійності у дітей ?

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці  безперервно  контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

До нас на психологічну консультацію звернулась мама 12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах, вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо.  Нажаль, бажаний результат, як правило, таким способом не досягається.

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні  насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і  не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Нехтування  реальними  почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять  правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

 Коли ми, на психологічній консультації, розмовляємо з такими людьми, вони відрізняються від інших клієнтів тим, що їм дуже важко розпізнати свої почуття і визначити свої потреби. Вони, як правило, чекають  від психолога поради, або готового рішення в скрутній ситуації. Дуже важко для таких людей опинитися в ситуації вибору, бо з дитинства вони не мають навичок спиратися на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу і досвіду. Вони звикли, що батьки завжди вирішували за них, які у них потреби, як краще поводитись в тій чи іншій ситуації.

До нас на консультацію звернулась 32 річна жінка, яка не могла вирішити: народжувати дитину чи погоджуватись на запропоновану їй престижну відповідальну роботу. Вона не могла відповісти на  питання психолога: ”А ви, особисто, чого б хотіли саме тепер, до чого ви прагнете?” Згадуючи дитинство, клієнтка розповіла, що вона завжди приймала гарячу як на себе ванну, бо мати прочитала у довіднику, що дітей треба купати при температурі 35 градусів. Їй ніколи не пропонували обрати, що б вона хотіла на вечерю, бо мама краще знала, які страви корисніше вживати в її віці тощо.

В подібних випадках пріоритетними установками батьки вважають: “Думай, якщо є сумніви, спитай у дорослого або прочитай у довіднику”, але  дитину не вчать довіряти своїм власним почуттям, навіть забороняють висловлювати свої  почуття, особливо негативні.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує  від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з  цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати ми, як психологи, спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом  і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину,  незалежно від складнощів  і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно. По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто».  Такі послання від авторитетних дорослих  створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто.  Коли стане ясно,  які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які  вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину  самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

§  берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,

§  рішуче дієте в своїх інтересах,

§  відчуваєте гордість за свої досягнення,

§  достойно переживаєте невдачі,  якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,

§  відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви  неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.