Як навчити дитину самостійності

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків  хотів би  в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання -   тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії  процесу індивідуального розвитку  дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності)  до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба  дитини на  стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

  Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих  дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

§  відкладати задоволення,

§  розуміти заборону,

§  відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

§  довіряти  оточуючим.

Після завершення другої стадії  малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в  особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

      розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

      розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

      розвивається  здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

      розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

      розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

      досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після  третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

 У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то  прагнення до близьких стосунків,  то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має  досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде  всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії  співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи  повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса -  здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена  дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить,  чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

 Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси,  можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно.  Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

 Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

Які дії дорослих заважають розвитку  самостійності у дітей ?

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці  безперервно  контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

До нас на психологічну консультацію звернулась мама 12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах, вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо.  Нажаль, бажаний результат, як правило, таким способом не досягається.

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні  насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і  не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Нехтування  реальними  почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять  правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

 Коли ми, на психологічній консультації, розмовляємо з такими людьми, вони відрізняються від інших клієнтів тим, що їм дуже важко розпізнати свої почуття і визначити свої потреби. Вони, як правило, чекають  від психолога поради, або готового рішення в скрутній ситуації. Дуже важко для таких людей опинитися в ситуації вибору, бо з дитинства вони не мають навичок спиратися на себе, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу і досвіду. Вони звикли, що батьки завжди вирішували за них, які у них потреби, як краще поводитись в тій чи іншій ситуації.

До нас на консультацію звернулась 32 річна жінка, яка не могла вирішити: народжувати дитину чи погоджуватись на запропоновану їй престижну відповідальну роботу. Вона не могла відповісти на  питання психолога: ”А ви, особисто, чого б хотіли саме тепер, до чого ви прагнете?” Згадуючи дитинство, клієнтка розповіла, що вона завжди приймала гарячу як на себе ванну, бо мати прочитала у довіднику, що дітей треба купати при температурі 35 градусів. Їй ніколи не пропонували обрати, що б вона хотіла на вечерю, бо мама краще знала, які страви корисніше вживати в її віці тощо.

В подібних випадках пріоритетними установками батьки вважають: “Думай, якщо є сумніви, спитай у дорослого або прочитай у довіднику”, але  дитину не вчать довіряти своїм власним почуттям, навіть забороняють висловлювати свої  почуття, особливо негативні.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує  від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з  цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати ми, як психологи, спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом  і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину,  незалежно від складнощів  і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно. По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто».  Такі послання від авторитетних дорослих  створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто.  Коли стане ясно,  які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які  вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину  самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

§  берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,

§  рішуче дієте в своїх інтересах,

§  відчуваєте гордість за свої досягнення,

§  достойно переживаєте невдачі,  якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,

§  відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви  неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Кожен з батьків рано чи пізно стикається з труднощами у вихованні дітей, відчуває невпевненість, розгубленість перед тією чи тією педагогічною проблемою. Досвід свідчить, що найчастіше батьків непокоять питання поведінки: що треба робити, щоб діти поводилися добре без примусу і покарань. Сподіваємося, що кілька порад із цього приводу стануть Вам у пригоді .

       Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

      Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка -  приклад для наслідування.

      Змінюйте оточення, а не дитину

     Ліпше тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей   місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

      Висловлюйте свої бажання позитивно

     Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ ба­жаєте.

      Висувайте реальні вимоги

     Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситу­ації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

     Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

  З дорослішанням дитини покарання і заохочення стають усе менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рі­шення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми,  а  з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

    Обирайте виховання без побиття та крику

    На початку крик та фізичні покарання можуть здаватися резуль­тативними, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все сильніше, щоб досягти бажаного результату. Постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не допомагають дитині виро­бити навички самоконтролю і поваги до інших. Дослідження до­водять, що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозуміли­ми. Пам'ятайте: коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

     Допомагайте дітям поводитися краще, даючи їм вибір

   Не сперечайтеся з дитиною про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їй зробити вибір: нехай вона сама вирі­шує, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постій­но контролюєте.

     Проявляйте свою любов

   Саме любов є найважливішою потребою всіх дітей і однією з основних передумов їхньої позитивної поведінки. Батьків­ська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

    Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина

   Цікавтеся тим, що робить і відчуває ваша дитина.

    Визначте певні обмеження для дітей

   Усі взаємостосунки, зокрема й ті, що будуються на любові й до­вірі, потребують певних обмежень. Пам'ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом піз­нання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються безпечніше, коли батьки також дотримуються ви­значених ними обмежень.

    

      Використовуйте сміх для того, щоб розрядити напружену ситуацію

    Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Умійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміятися за кожної слушної нагоди.

      Намагайтеся побачити світ очима вашої дитини і зрозуміти її почуття

    Пригадайте, як ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався вам світ дорослих, якщо з вами чинили несправедливо.

     Хваліть і заохочуйте дитину

    Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте її докладати до цього зусиль. Хваліть її за хорошу поведінку.

      Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого

    Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рі­шень, особливо тих, що стосуються її. Прислу­хайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені ска­зати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

     Плануйте розпорядок дня дитини

   Малі діти почуватимуться безпечніше, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

   Будьте послідовними в дотриманні правил, встановлених у вашій сім'ї

    Намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, як­що одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.

     Не забувайте про власні потреби!

      Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить вам задоволення. Якщо ви розуміє­те, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дити­ну, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

     І пам'ятайте: діти мають право на позитивне ставлення до себе

  Україна зобов'язалася дотримуватися принципів Конвенції Ор­ганізації Об'єднаних Націй з прав дитини. У цій Конвенції виго­лошено, що діти мають права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і психічного насильства та навмисно­го приниження.   

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

«Роки чудес» — так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена про­грамою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологами стоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та одно­літками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають ос­новними показниками готовності до школи оз­найомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослі­дження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

•мотиваційний;

•інтелектуальний;

•вольовий;

•емоційний;

•особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1)ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2)виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4)віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5)визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інте­лектуально непідготовленими дітьми, не­обхідно використати ігри, які розширю­ють світогляд дитини, тренують увагу, па­м'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи не­обхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

 Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки ото­чення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло ко­ристуватись дорослим у формуванні самооц­інки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насампе­ред від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактив­ним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним за­собом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

 Навички спілкування:

•сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

•розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів

Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфлікт­них ситуаціях.

Підготовка руки дитини до письма

    Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій.

Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи - вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов'язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м'язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому.

А як же правильно?

  

Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 - 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію.

Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець.

Контроль навику письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

Як розпізнати неправильний навик  

Про неправильному навику письма говорять наступні деталі:

•  Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.

•  Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.

•  Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.

•  Кисть жорстко фіксована.

•  Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

Як виправити

Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами.

•  На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.

•  Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.

•  Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.

•  Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав'язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

Як розвинути дрібну мускулатуру руки дитини

•  Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м'яти поролонові кульки, губку.

•  Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.

•  Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.

•  Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.

•  Зав'язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.

•  Заводити будильник, іграшки ключиком.

•  Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.

•  Різати ножицями.

•  Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в'язати.

•  Робити пальчикову гімнастику.

•  Малювати узори по клітинках в зошиті.

•  Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі - підготовці дитини до школи.